Вівторок, 19.03.2024, 12:58
Вітаю Вас Гість | RSS

Чернігівський колегіум № 11

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

2019-2020 навчальний рік (ІІ частина)

Калейдоскоп колегіумного життя

Свято останнього дзвоника 2020

Вшанування  пам'яті жертв геноциду

кримськотатарського народу

     18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. У цей день вшановують пам'ять жертв депортації (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.

     Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар.  

     Заборона повертатися на рідну землю для кримських татар діяла до 1974 р. У 1989 році 14 листопада Верховна Рада СРСР ухвалила «Декларацію» про визнання незаконними та злочинними репресії проти депортованих народів. Лідер кримських татар Мустафа Джемілєв та інші правозахисники вели наполегливу боротьбу за повернення свого народу на історичну батьківщину, що тривалий час супроводжувалося нерозумінням і протидією місцевої влади. У 1991 р. кримські татари підтримали державний суверенітет України. А 12 листопада 2015 р. Верховна Рада України ухвалила Акт про визнання депортації кримських татар геноцидом.

Переможниця «Євробачення-2016», Джамала, яка виступила з піснею «1944», в якій розповіла про трагедію кримськотатарського  народу.

Фільми які розповідають про депортацію кримських татар:

«Хайтарма» https://kino-teatr.ua/uk/film/haytarma-44602.phtml

«Чужа молитва» https://kino-teatr.ua/uk/film/chuja-molitva-48323.phtml

         В останні роки 18 травня о 12 годині дня по всій території України та окупованого Криму оголошується хвилина мовчання в пам’ять про жертв геноциду кримськотатарського народу. Тому ми закликаємо всіх  долучитися  до хвилини мовчання.

Боротьба кримськотатарського народу за право жити на історичній батьківщині продовжується й сьогодні в умовах російської окупації Криму.

      Запрошуємо вас, друзі, здійснити разом віртуальну подорож до Європи, а саме до сонячної Іспанії, столиці Каталонії - Барселони, де ми нещодавно побували з учнями колегіуму №11! Приєднуйтесь до нас! Відсвяткуємо разом День Європи!

День пам'яті та примирення, 75-та річниця Перемоги над нацизмом

у Другій світовій війні  -  2019р.

Наче птахи летять невблаганно літа, 
Залишають свій стрій дорогі ветерани. 
У минуле пішла найстрашніша війна, 
Та про неї постійно нагадують рани. 

 

З кожним роком все менше і менше стає 
Тих людей, які нам здобули Перемогу. 
Лише пам'ять забути про них не дає, 
Пам’ятаймо про них і молімося Богу. 

      Щороку 8 травня ми відзначаємо День пам’яті та примирення, 9 травня -- День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Цього року 9 травня – особливий день, день 75-річчя Перемоги.  Дорогою ціною заплатив український народ за участь у запеклій Другій світовій війні 1939-1945 рр.

     Мільйонам людей назавжди запам’ятались  важкі дні Другої світової війни. Чорною тінню нацистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалились вони на українську землю.

      Хоча минуло вже багато весен і все далі відходять роки Другої світової війни, але не згасає пам'ять про тих, хто приніс на вівтар перемоги своє життя.

     Війна… Це мабуть найстрашніше слово. Чи може війна бути великою, священною? Так, якщо це війна за гідність, за Батьківщину, за майбутнє своїх дітей. 

      У травні 1941 року у нашому колегіумі, тоді ще школі №10 міста Чернігова готувалися до випускного. Молоді й окрилені, сповнені мрій та сподівань десятикласники тоді ще не знали,  що завтра  вмиратимуть на рубежах, ітимуть в оточення, захищатимуть  рідну Батьківщину, а потім штурмуватимуть  Берлін.

 

        22 червня. Тиха буяюча ароматами літа ніч. У них, вчорашніх школярів – попереду все життя. І раптом війна!

     Директор нашої школи, Грищенко Микола Іванович з випусками1940 та 1941 років іде на фронт. Та назад із фронту вони вже не повертаються... Учорашні школярі віддали своє життя за свободу нащадків,  за нашу з вами свободу.

У тиші урочистій до Пам'яті  йдем,

Що в серці відлунює грізно.

В святому мовчанні над Вічним вогнем

Схиляється наша Вітчизна.

Пам'ятайте, люди, кожного солдата,

Тих, хто повернувся і поліг в боях.

І вклонімось їм за перемоги свято

Квітами устелем їх тернистий шлях.

Згадаємо всіх поіменно,

Серцем згадаємо своїм.

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

Білевич Олена

Бабулевич Дмитро

Білан Володимир

Білан Василь

Борковський Валентин

Гончар Іван

Гольонка Олександр

Гречко Іван

Дасюк Леонід

Дяченко Федір

Зубковський Аркадій

Каган Люсік

Келлер Юрій

Коренблюм Яків

Кошова Людмила

Лазько Дмитро

Мартиненко Євген

Максименко Микола

Матюшин Максим

Нехай Василь

Обелець  Микола

Ольховик Борис

Паращук Анатолій

Полегешко Петро

Порутенко Михайло

Прядко Іван

Прядко Михайло

Соприкін Тихін

Столинець Микола

Тимошенко Василь

Ткаченко Володимир

Трепаха Микола

Усенок Леонід

Максименко Микола

Черниченко Леонід

Шибирин Андрій

Шибирин Микола

Шехуцька Надія

Щербина Людмила

     Герої Другої світової війни!   Шана і вдячність Вам – за Ваш подвиг!

      Поруч  зі  своїми  вихованцями  та директором Грищенко Миколою Івановичем на  захист  Батьківщини  стали  і  наші  вчителі. Вони  вірили  в  перемогу,  і  в  тихі  хвилини   між  боями  світився  сонцем  їх  щасливий  учительський  вересень,  про  який  вони  так  мріяли  і  який  мерехтів  їм навіть  через  смерть  і  згарища  війни.  

     Але  свій  найкращий,  найсокровенніший,  найчесніший   урок  вони  провели  на  полі  бою  в  останні  хвилини  свого  життя. Це  був  справжній  відкритий  урок  Мужності,  слави і вірності.

     Федір  Іванович  Дяченко

     Євгеній  Михайлович  Мартиненко

     Олександра  Семенівна  Карена

     Карпо  Борисович  Грибов

     Олексій  Сергійович  Рашевський

          Восьмирічні  Миколка  Швець,   Ваня  Пекур, дев’ятирічні  Оля  Зуйко,  Антон  Івашко, Мишко Циба разом   з  батьками  розстріляні нацистами.

       Семикласники  Льоня  Усенок,   Володя  Ткаченко,  Юра  Димов – юні  підпільники,  закатовані  гітлерівцями  в  застінках  чернігівської  тюрми.

     Восьмикласники  Володя  Циба,  Іван  Прядко,  Іван  Гончар, Валентин  Борковський – підпільники,  партизанські  зв’язківці,   розстріляні  нацистами.

     Дев’ятикласники  Тихін  Соприкін,  Михайло  Прядко,  Дмитро  Лазько,  Олександр  Гальонка,  Андрій  Шибирин, Микола  Шибирин,  Леонід  Черніченко – партизани,  загинули  в  боях  з  окупантами.

     Десятикласники  Олена  Білевич,  Олександра  Білан,  Юрій Келлер,  Василь  Білан,  Володимир  Білан,  Іван  Гречко, Борис  Ольховик – підпільники,  партизани,  замучені   нацистами.

     Випускники 1940  року  Яків  Коренблюм,  Микола  Трепаха, Люсік  Каган,  Микола  Максименко,  Аркадій  Зубковський,  Анатолій Паращук,  Василь Тимошенко,  Дмитро Бабулевич.           

     Випускники  1941  року  Василь  Нехай,  Микола  Обелець, Михайло Порутенко,  Надія  Шехуцька,  Микола  Столинець Леонід  Черніченко,  Петро  Полегешко,   Людмила  Кошова,  Максим  Матюшин – загинули  на  фронті  смертю хоробрих.

      Сьогодні ми маємо згадати ім’я ще одного героя. Він не має відношення до подій 1939-45 років, але його ім’я також викарбовано у віках кривавими літерами.

     Це – випускник  нашого колегіуму Володимир Близнюк, який віддав своє життя за свободу і незалежність Батьківщини, як і ветерани Другої світової війни.

     Він дотримав слова даного матері: «Мамо, я повернуся героєм»…

За Україну...я життя віддам!!!
За свій народ, не стану на коліна!
Прошу Вас,не дозвольте матерям
Сльозу пролити...втратити дитину!

 

За Україну...я життя віддам!!!
За чисте небо,гори,полонини,
Віддам я душу будь-яким Богам
Але благаю-збережіть країну!!!

 

За Україну...я життя віддам!!!
За її долю,мову солов'їну
За землю ту.що дарурувала нам
Батьків,сім'ю...і ту одну єдину..

 

За Україну...я життя віддам!!!
Як журавель  до неба я полину
Без слів кричати буду небесам:
"Ми-нездоланні.Слава Україні!!!"

 

За Україну...я життя віддав!!!
Пробачте,мамо,що пережили дитину
Вам дякую,що жив...кохав...
Ваш син-герой...поліг за батьківщину...

 

Для кожного героя квіти запашні

І від нащадків кожному уклін доземний

Ми пам’ятаємо ваш подвиг у війні

Ваш вклад в ті дні страшні й буремні.

     На знак пошани та вдячності за наше мирне сьогодення колегііїсти щороку  покладають квіти до пам’яного знаку учням та вчителям колегіуму, що загинули в роки Другої світової війни,  до меморіальної дошки Олені Білевич та Володимиру Близнюку.

     Свята  наша  пам’ять,  довічна  вдячність  і  слава  полеглим  героям   у  хвилині  мовчання.

     Ми  не маємо права забути те, якою ціною завойовано мир, кому ми повинні дякувати за це… Велика вдячність усім, хто кував Перемогу, пам’ять про цих людей ми пронесемо у своїх серцях через усе життя.

 

Ми – нащадки ветеранів Другої світової війни у такі складні часи для нашої країни маємо зберегти те, що дісталося нам у спадок від великих пращурів, прославляти та звеличувати нашу неньку Україну.

     Ми  шануємо  пам'ять про перемогу, здобуту для нас ветеранами Другої світової війни і пам’ятаємо, що доля України сьогодні залежить від нас! Тож будемо гідні пам’яті героїв!

2 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПАМ‘ЯТІ ОЛЕНИ БІЛЕВИЧ

      Історія нашої героїні розпочалась у будинку на вулиці Котовського, нині вулиця В. Самійленка, де жила родина Білевичів.

     Олена Білевич народилась у 1924 році і була другою дитиною у сім’ї. Крім Льолі, як її називали рідні люди, було ще двоє братів, старший Юрій і молодший Володимир. Діти виховувались у люблячій, щасливій родині, і, не зважаючи на те, що сім’я не мала особливих достатків, отримували все, щоб розвивати свої здібності і таланти. 

     Йосип Йосипович Білевич, батько дітей і голова родини, працював на залізниці і вважався гарним спеціалістом. Його поважали за добре серце, за готовність завжди допомогти іншому, за щиру вдачу.

      Батько любив своїх дітей, купував їм цікаві книжки, брав з собою на святкові демонстрації, частенько грав з ними в козаків-розбійників, приносив солодощі. Важка хвороба підкралась несподівано, і в 1937 році його не стало.

     Мама, Ольга Федорівна Білевич, залишившись вдовою, прийняла на свої плечі весь тягар по господарству і відповідальність за долю дітей та своєї матері.

     Вона була гарною господинею і не цуралась ніякої роботи. Ольга Федорівна гарно шила і могла вечорами підробляти до нехитрого сімейного достатку. За стриманістю, серйозністю, вимогливістю жінки ховалась її доброта, турбота, хвилювання за близьких.

      Бабуся Олександра Карпівна не залишалась осторонь виховання своїх онуків. Вона була достатньо грамотною жінкою, навчила читати Оленку і Юрія. Діти любили слухати, як бабуся тихим і спокійним голосом читала їм казки, оповідання. Олександра Карпівна завжди розуміла онуків, тому і стала поруч з ними в лиху годину окупації міста, щоб підтримати і допомогти їм у боротьбі з нацистами.

     Діти Білевичів учились спочатку в школі №6 (нині - №19), а в 1938 році перейшли в новозбудовану школу №10 (у наш час колегіум №11).  Всі вони старанно ставились до навчання – особливо Оленка. Вона любила малювати (її роботи маслом зберігаються в історичному музеї та Зразковому музеї «Історія школи» у колегіумі), гарно грала на гітарі, мала приємний голос, виконувала головні ролі в шкільному театрі.  

     Випуск 9 класу школи № 10, фото зроблено за тиждень до початку Другої світової війни.

     Під час Другої світової війни Олена була керівником підпільної організації «Юні патріоти». Вона об’єднала навколо себе друзів, учнів школи, своїх близьких. Листівки, збір інформації для партизан, допомога в організації втечі для військових полонених, порятунок поранених бійців, збір зброї й медикаментів – це лише короткий перелік справ юних підпільників.

     На останнє своє завдання Олена пішла з Михайлом Симоненко. Разом їх спіймали нацисти, вимагаючи від них відповіді тільки на одне питання: де знаходяться партизани. Розвідники мовчали під страшними тортурами і були страчені озвірілими нацистами. Їх і поховали разом у селі Асаревичі.

     За заслуги перед Батьківщиною  іменем Олени Білевич названо одну з вулиць міста Чернігова. Пам’ять про юну партизанку шанують і у нашому колегіумі, спадкоємці школи № 10. У Зразковому музеї «Історія школи» у колегіумі зберігаються фото та документи, які розповідають про долю Олени та її близьких і друзів, а також її малюнки, особисті речі.

    Але найважливішим є те, що Олена Білевич завжди житиме у пам’яті людей, заради яких вона віддала своє життя…

    

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту

Чернігівський колегіум №11© 2024