Четвер, 18.07.2019, 03:25
Вітаю Вас Гість | RSS

Чернігівський колегіум № 11

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Запобігання та протидія насильству в сім’ї

Запобігання та протидія насильству в сім’ї

     За визначенням Закону України "Про попередження насильства в сім'ї", який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї - це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю".

     Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

     • фізичне насильство — нанесення фізичних пошкоджень, тілесні по­карання, а також залучення дітей до вживання алкоголю й наркотиків;

     • сексуальне насильство — використання дитини для задоволення сек­суальних потреб дорослих, залучення до дитячої проституції, в тому числі з використанням порнографічної літератури, фотографії, кінофільмів тощо з метою отримання прибутку;

     • психологічне (емоційне) насильство — відсутність любові та уваги до дитини, приниження її людської гідності, грубість (словесні образи, погрози тощо);

     • економічне насильство в сім'ї - це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

     В тоталітарних сім'ях, де прийняті директивні, жорсткі форми вихо­вання або дитину надмірно опікують, не враховуються потреби та психо­емоційні особливості дитини, батьки не усвідомлюють жорстокого пове­дінки з дітьми. Вони вважають, що жорсткі умови виховання корисні, і не розуміють, що це негативно впливає як на психіку дитини, так і на стан її соматичного здоров'я. Самі діти, які зазнають жорстокого поводження і насильства, зверта­ються по психологічну допомогу вкрай рідко.

     Внаслідок свого соціального статусу дитина залежить від дорослих і є найкращим об'єктом для вияву найогидніших людських якостей.

     Жорстокість щодо дітей виникає з різних причин:

            • якщо дорослі мають негативні моральні якості;

            • якщо вони не задоволені своїм способом життя, соціальним станом, відсутністю роботи чи іншими невдачами;

            • як результат конфліктів у сім'ї;

            • як вияв психічного захворювання батьків чи інших кривдників.

            Дитині легко заподіяти шкоду. Вразливість дітей до насильства пояс­нюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залеж­ним, підлеглим становищем стосовно дорослих — батьків, опікунів, вихо­вателів чи вчителів.

     Поширенню жорстокості щодо дітей сприяє необізнаність батьків або осіб, що їх замінюють, із тим, які заходи впливу неприпустимі у взаєминах із дитиною, нерозуміння того, що не кожне покарання принесе дитині користь.

     Негативну роль відіграє також низький рівень правової культури на­селення, недостатні знання законодавчих норм, що охороняють права ди­тини та гарантують покарання кривдників. У тому числі — за порушення основних прав людини та дитини.

     Жорстока поведінка щодо дітей та нехтування їхніми інтересами мо­жуть мати різні види та форми, але наслідком цього завжди є:

            • серйозна шкода здоров'ю, розвитку та соціалізації дитини;

            • нерідко — загроза для життя дитини.

     До жорстокої поведінки щодо дітей належать:

     • Фізичне насильство — нанесення дитині батьками або особами, що їх замінюють, вихователями фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, які завдають шкоди здоров'ю дитини, порушують її розвиток або позбав­ляють дитину життя.

     Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, отруйних речовин або медичних препаратів, а та­кож спроби задушення або утоплення.

     У деяких сім'ях як дисциплінарний захід використовують різні види фізичного насильства — від потиличників до ляпасів і шмагання ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство — це фізичний напад, що завжди супроводжується словесною образою та психічною травмою. Що, безсумнівно, є прямим порушенням прав та свобод людини, та зо­крема дитини.

     • Сексуальне насильство — використання дитини дорослим або іншою дитиною для задоволення сексуальної потреби або одержання користі. До сексуального розбещення належить також залу­чення дитини до проституції, порнобізнесу.

     • Психологічне (емоційне) насильство - постійні або періодичні словесні образи дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, прини­ження її людської гідності, звинувачення в тому, в чому вона не винна, демонстрація нелюбові, неприязні до дитини.

     До цього виду насильства належить також постійна брехня, обдурю­вання дитини. В результаті дитина втрачає довіру до дорослих, а також до вимог, що висуваються до дитини і не відповідають її віковим можливос­тям.

     • Нехтування інтересами і потребами дитини — відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одягу, житлі, вихо­ванні, медичній допомозі, відсутність турботи про її здоров'я та розвиток через низку об'єктивних причин (бідність, пси­хічне захворювання, недосвідченість), а також без них.

     На основі досвіду роботи з сім'ями та безпосередньо з дітьми можна виділити такі типи жорстокої поведінки щодо дітей:

жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:

  • побиття;
  • штовхання;
  • спроби удушення;
  • викручування рук тощо;

• дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї:

  • батько б'є чи ґвалтує матір у присутності дітей;
  • дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її сім'ї тощо;

сексуальне насильство, інцест:

  • ґвалтування;
  • нав'язування сексуальних стосунків;
  • сексуальні дотики/поцілунки;
  • інцест (кровозмішення);
  • показ порнографії;
  • залучення дитини до виготовлення порнографічної продукції тощо;

використання привілеїв дорослих:

  • ставлення до дітей як до рабів чи слуг;
  • покарання, ставлення як до підлеглих;
  • ставлення як до своєї власності;
  • відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опі­кунства;

залякування:

  • використовування свого росту, розмірів та сили;
  • навіювання страху за допомогою розповідей, дій, жестів, поглядів;
  • крики, стресогенна поведінка;
  • жорстокість щодо інших істот;

• погрози:

  • кинути дитину;
  • самогубства;
  • заподіяння фізичної шкоди;
  • заподіяння шкоди іншим людям, тваринам, рослинам;
  • розлюбити дитину;

• використання громадських установ:

  • погроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

ізоляція:

  • контроль за доступом дитини до інших людей: бабусі/дідуся, од­нолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;
  • контроль за перебуванням дитини у помешканні, заборона вихо­дити з дому;
  • контроль за спілкуванням дитини з друзями, перешкоджання спілкуванню за допомогою Інтернета;
  • зачинення дитини у будь-якому закри­тому приміщенні вдома чи у школі;
  • обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;

емоційне насильство:

  • приниження;
  • використання скарг;
  • використання дітей як довірених осіб;
  • крики;
  • непослідовність;
  • присоромлення дитини;
  • використання дітей у конфліктах між батьками;
  • «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

• економічне насильство:

  • незадоволення основних потреб дитини;
  • відмова чи зволікання у виплаті аліментів;
  • занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та ба­гатодітним сім'ям;
  • повна відмова дитині в грошах;
  • контролювання дитини за допомогою грошей;
  • розбазарювання сімейних грошей;
  • відмова дитині у підтримці;
  • використання дитини як засобу торгу при розлученні;
  • нав'язування дитині економічно обмеженого способу проживан­ня без достатньої для цього      потреби;
  • примушування дитини важко працювати.

     Чому це відбувається? По-перше, метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним "розпорядником" її життя. Підкоряючись, жертва стає безпорадною, не може правильно оцінювати ситуацію, навіть не намагається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насильства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти. По-друге, тому, що в суспільстві не прийнято розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі "змовою мовчання" та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство - це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А найбільш згубно впливають на суспільну думку уявлення про те, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства - примирення - заспокоєння - посилення напруги - і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство - ставати більше інтенсивним та жорстоким.

     Тема попередження сімейного насильства вже багато років знаходиться у центрі міжнародного обговорення. У країнах Західної Європи і Північної Америки ця проблема більше двох десятиріч міститься в полі зору громадськості й тому досліджена набагато краще, ніж в Україні. До останнього часу в нашій державі було накладено своєрідне табу на обговорення як проблем насильства над дітьми та жінками, так і проблем насильства проти особистості в цілому. Окремі випадки, що ставали надбанням громадськості, трактувалися як дії маніяків або карних злочинців. Лише останніми роками суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.

     Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає серед неповнолітніх громадян. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи співробітників правоохоронних органів та соціальних працівників є дуже важливим.

     Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

     Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:

  • замкнутість;
  • демонстрація повної відсутності страху;
  • неврівноважена поведінка;
  • агресивність, схильність до нищення й насильства;
  • уповільнене мовлення, нездатність вчитися;
  • надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;
  • уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;
  • занизька самооцінка;
  • тривожність;
  • намагання справити враження людини, що живе в злиднях;
  • демонстрація страху перед появою батьків;
  • страх фізичного контакту, острах іти додому;
  • депресія, спроби самогубства;
  • уживання алкоголю або наркотиків;
  • психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);
  • нав’язливі страхи (фобії);
  • насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;
  • почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

  • використання "привілеїв" дорослих:
  • поводження з дітьми як із рабами чи слугами;
  • покарання, поводження як із підлеглими;
  • поводження як із своєю власністю;
  • відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;
  • залякування:
  • використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили;
  • навіювання страху за допомогою розповідей, дій, жестів, поглядів;
  • крики, стресогенна поведінка;
  • жорстокість щодо інших істот;
  • погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо;
  • погрози розлюбити дитину;
  • загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;
  • приниження;
  • використання скарг для тиску на дитину;
  • використання дітей у якості довірених осіб;
  • крики;
  • непослідовність;
  • присоромлення дитини;
  • використання дітей у конфліктах між батьками.

     Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей. За даними неурядових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім'ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім'ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров'я та нормальний розвиток.

     Крім того, люди часто не усвідомлюють, що насильство - це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля - зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства.

 

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Липень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Друзі сайту

Чернігівський колегіум №11© 2019